Краєзнавство

Легенди та перекази Світловодщини


Вони пишуть новітню історію нашої країни

Сделано на Padlet

Участь у конкурсі МАН

 "Стежками рідного краю"

__________________

_____________________________


"Стежками рідного краю"

Цікава школа

Історія школи


"Моя Кіровоградщина -

  перлина скіфського етапу"


Сделано на Padlet

Затоплена історія

                                                                   
  підготувала вчитель української мови та
літератури, заступник з НВР Мельник І.П.

(додатковий матеріал)









Легенди та історії про Світловодськ

  



Острів  Змитниця
        

         Недалеко  від  Світловодська   розташований  невеликий  піщаний  острів  Змитниця, що  утворився  ще під  час  затоплення  чаші  Кременчуцького  водосховища, а  раніше  на  цьому  місті  був  невеликий  хутір.
         У  кінці   1943  року  тринадцять  бійців  під  командуванням  Михайла  Ципакова  перепливли  Дніпро  і   захопили  тут  плацдарм. Фашисти  вели  атаку  за  атакою, поріділи   лави  бійців,  до  вечора  їх  залишилося  лише  двоє. А   на  полі  бою   догоряло  кілька  ворожих  танків. Невипадково  цей  острів  ще  називають  «островом  смерті», бо  він , политий  кровю  радянських  бійців. Тепер  цей  острів—місце  шанування  героїв: щорічно, на  великі  свята, острів  відвідують  ветерани, жителі  Світловодська. На  честь  загиблих  у  море  опускають  вінки, а  до  памятника  вдячні  нащадки   покладають  квіти.


                   Записав   учень  5-Б  класу  СЗШ №3 м.Світловодська
                   Мірошник  Дмитро  від
                   Мірошник  Надії  Степанівни, 1939 р.н.


                          Казка     про  світле  місто
        

         Одного разу  зі  свого  рідного  міста   вирушили  в  пошуках  нових  місць  і  вражень  мандрівники. Довго  вони  блукали  казковою  країною  в  пошуках  такого  місця, де  б  їх  душі  заспівали, не  знайшли. У  цих  мандрах  зносилося  їхнє  взуття, одежина, стерлися  руки  від  того, що  вони  тримали  палиці. Затремтіли  ноги,забиралися  вгору  та  часто  спускалися  донизу. Немало  часу  пройшло, подорож  стала  приносити  задоволення, стомлені  ноги  самі  понесли  мандрівників  додому.
         Рано  встало  сонечко. Йдуть  хлопці  містом, і  якось  їм  чудно. Ніколи  вони  не  звертали  уваги  на  красу  рідного  міста. От  уже  і  берег  річки. Стали  вони  зачаровані, засяяли  їх  очі  від  дивних   подій: тополі  перетворилися  на  струнких  велетнів, що  охороняли  місто; безмежний  водний  простір  манив  їх  до  себе. Промінчики  сонця  бігали  воді, неначе  випливали  з  глибин,осяюючи  все  навкруги. І  тоді  зрозуміли  хлопці, що  немає  ліпшого  за  їхнє  рідне  місто  на  всьому  білому  світі. Дивлячись  на  ці  дива, вони  згадали  назву  міста: «Який  світ! Яка  безмежна  вода! Яке  світле  місто! Та  це  ж  просто  Світловодськ!»

                           


                            Невкрита  Анастасія, учениця  5-Б  класу
    Легенда   про   дві  криниці

         Давним-давно, коли   ніхто  й  не  скаже, була  у  бідних  батьків  дивовижної  краси  донька: коса  до  пояса, ангельське  обличчя, сяюча  посмішка. Роки  йшли, дівчина  росла, ставала  кращою.Тут  уже   й  хлопці  почали  залицятися  до  неї, але  покохала   вона  Григорія, такого  ж  бідного  красеня  як  сама.
          Та  сталося  так, що   недовго  тривало  їхнє  кохання. Пан  вирішив  зробити  дівчину  своєю  покоївкою. Якось  наказав  він  привести  дівчину  до  себе  в  покої. Та   горда   дівчина  не  підкорилася. Вона  вирішила  разом  із  коханим   втекти  від  нахабного   пана. Втікаючи, закохані  помітили, що  їх  преслідують  панські  слуги. Зрозуміли  втікачі,що  не  втекти  їм, уперше  поцілувалися, поклонилися   землі  й  почали  благати:
--Рідна  земле! Ти   багата  і  родюча, усіх  годуєш, усіх  напуваєш, усіх  із  біди  виручаєш. Захисти  і  нас, заховай  від  лютих  панських   посіпак, збережи  нашу   віру  і  щиру  любов.
         Дивом  утворилися  дві  криниці   на  тому  місці, де   молилися  закохані. У  тих  криницях    вода  чиста ,як  кришталь, через  краї витікала. А  джерела  у  тих  криницях  бються , мов  закохані  серця.
          Те  місце  люди  в  Павлівці  Світловодського   району   назвали  Криничною  горою.


                   Записала    учениця  11-А класу  СЗШ  №3
                   Денищич  Аліна    від
                   Денищича   Василя  Андрійовича, 1938 р.н.
  
        
                   Каблучка   кохання  (родинна  легенда)

         Було   це  дуже  давно. Мій  прапрапра  і  ще  не  знаю  скільки  разів  прадідусь  подорожував  світом  у  пошуках  пригод. Він  довго  не  одружувався  тому, що  хотів  зустріти  справжнє  кохання, про  яке  чув  так   багато  легенд  і  переказів. Звали  мого  прадідуся  Олександр  Герцем.Він  був  дворянського  роду   і   єдиною   дитиною   у  сім=ї,  тому  був  великий  ризик, що  на  цьому  чоловікові  мій  рід  міг  закінчити   своє  існування.
         Коли  прадіду   виповнилося  сорок  років, він  поїхав  до  Польщі  й  зустрів, здавалося, найвродливішу  жінку. Її  ім=я  повністю   відповідало  її  вроді  та  характеру—Лілія.  Її  душа  була  така  ж  чиста, як  вода, у  якій  росте  ця  рослина. Ліля  була  кріпачкою. Олександр  відразу   відчув, що  саме  ця  дівчина  полонила  його  серце. Він  попросив  її  руки, не  дивлячись  на  свій  вік, але  Лілія  відмовилася  тому,що  Олександр  був  дворянського   роду.
         Він  майже  втратив   надію  на  щастя   та    одного  разу  Олександр  вирішив  поїхати   до  Москви. На  шляху  до  міста  з  ним  трапилася  пригода : на  екіпаж  Катерини  ІІ  було  організовано  напад.На  допомогу  цариці   поспішив  Олександр  Герцем. Правительку  було  врятовано, і  вона   запросила   його   до  своїз  володінь. Цариця  подарувала  спасителю  каблучку  на  знак  подяки, сказавши: «Ця  каблучка   особлива. Вона  поєднує  серця  і  душі  людей. Я  дарую  її  тобі. Бережи  її, а   вона  берегтиме  твоє  кохання…»
         Чоловік  подякував  і   повернувся  до  Польщі, де  поєднався   зі  своєю  коханою. Вони  кохали  один  одного  довго-довго,каблучка  передавалася   з  покоління  в  покоління. Зникла  каблучка  у  1941 році, прабабуся  була  вагітна, їй  було  тяжко  відпустити  чоловіка  на  війну, тому  вона  віддала  каблучку  коханому. Прабабуся  вважала, що  каблучка  захистить  чоловіка. Через  рік  він  трагічно  загинув…Прабабуся   не  зустріла  більше кохання, адже  каблучка  зникла.

                                      Записала     учениця  5-Б класу  СЗШ  №3
                                      Костенко   Катерина   від
                                      Костенка   Сергія  Васильовича, 1958 р.н.



Немає коментарів:

Дописати коментар